ГОЛОВНА   Новини   ПРО ПРОЕКТ   РЕДАКЦIЯ   КОНТАКТИ  
Почтовая форма

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Наші банери:

Послухати молитви

Архієрейський Собор Руської Православної Церкви 2011 р.

Про принципи організації соціальної роботи в Руській Православній Церкві

Документ прийнятий 4 лютого 2011року Архієрейським Собором Руської Православної Церкви.

Про принципи організації соціальної роботи в Російській Православній Церкві *

1.

Виконуючи заповіді Христа Спасителя, Церква свідчить про Нього і Його Царство, здійснюючи служіння любові і милосердя до ближнього. Життя в Церкві є невпинне служіння Богові і людям. До цього діяння призивається весь народ Божий.

Кожному члену Церкви даються особливі обдарування для служіння всім: “Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті» (1 Пет. 4, 10). Члени Тіла Христового, беручи участь у спільному служінні, виконують і свої особливі функції, погодившись із здібностями, можливостями, навичками та досвідом: «Служіння різні, а Господь один і той же,          є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе» (1 ​​Кор. 12, 5-6). Нероздільний церковний організм бере участь у житті навколишнього світу у всій повноті, однак духовенство, чернецтво та миряни можуть по-різному і в різній мірі здійснювати таку участь.

У практичному виконанні заповіді Христа Спасителя про любов до Бога і ближнього (Мф.22, 37-39) полягає найважливіше завдання християнина. Соціальне служіння Церкви (благодійність, соціальна діяльність, дияконія) – це ініційована, організована, координована і фінансується Церквою або з допомогою Церкви діяльність, що має своєю метою надання допомоги нужденним.

Старий Завіт неодноразово вказує на богоугодність доброчинності (Втор. 16, 9-10), яке прямо пов’язується з шануванням Творця (Притч. 14, 31), позбавляє від смерті (Тов. 4, 10, 12, 9) і очищає всякий гріх ( Тов. 12, 9; Дан. 4, 24). Милостиня ставиться в один ряд з молитвою, жертвою і постом (Тов.12, 8; Іс. 58,6-7).

У Священному Писанні Старого Завіту говориться про допомогу бідному (Йов 29, 16; Лев. 25, 35; Втор. 15, 7-11 і ін); борг нагодувати голодного (Тов. 1, 17; Іс. 58, 7 і ін .); напоїти спраглого (Притч. 25, 21); одягнути нагого (Тов. 1, 17; Іс. 58, 7); допомогти хворому і каліці (Йов 29,15;2 Мак. 8, 28); підтримати вдову і сироту (Йов 29, 12-13, 31, 16-17; Притч. 31, 8 і ін); надати гостинність бездомним і мандрівникам (2 Цар. 17, 27-29; Іс. 58, 7); подбати про ув’язнених (Іс. 58, 6; 61, 1) і т. д. Благочестивим людям пропонується подавати незаможним (Лев.19, 9-10) або безвідсотково давати в борг (Лев. 25, 35-37; Втор. 15, 7-11). Однак поняття «ближнього», щодо якого слід було здійснювати добрі справи, обмежувалося рамками народу ізраїльського (Втор. 15, 3, 7-11; Вих. 22, 25-27; Лев. 25, 35-37; Втор. 23, 20 ).

У Новому Завіті дияконія – це діяльне і практичне вираження християнського милосердя і любові, заповіданої Спасителем: «Як Я вас полюбив, так і ви любіть один одного. По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою »(Ін. 13, 34-35). Любов до ближнього – священне покликання і моральний борг християнина (Ін. 13, 34), бо на Страшному Суді Бог запитає кожного, чи робив він діла милосердя (див. Мт. 25, 40).

 Всі члени Церкви складають «одне тіло в Христі» (Рим. 12, 5). Між ними має бути засноване на християнській вірі і любові спілкування, що виражається в тому числі у взаємній допомозі та спільних соціально значущих працях. У церковній сім’ї не повинно бути нікого, хто страждає від відсутності необхідного.

Разом з тим, соціальне служіння Церкви не може стримуватися або обмежуватися релігійними, національними, державно-політичними чи соціальними рамками. Церква простягає своє людинолюбство не тільки на своїх членів, але й на тих, хто до неї не належить (Лк. 10, 30-37). В основі милосердного служіння – любов, яка, за словом апостола Павла, «довготерпить, любов милосердствує,<…>; не заздрить,<…>; не величається, не гордиться, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить “(1 Кор. 13, 4-7). Кращу частину любові, за висловом святителя Григорія Богослова, складає «любов до бідних, жалість та милосердя.<…>; Бо ніяке служіння так не угодно Богові, як милосердя »(Слово 14, Про любов до бідних).

Милосердне служіння допомагає людині знайти любов, а разом з нею – самовідданість, лагідність, довготерпіння, покору та інші християнські чесноти. Саме про таку користь душі від справ милосердя, писав авва Дорофей, наставляючи братію в тому, що «більше хворий благо творить йому [службовцю], ніж він хворому» (душекорисні повчання, повчання XIV «Про творення та здійснення душевного дому чеснот»).

2.

Сьогодні православні християни несуть в галузі організованої соціальної роботи наступні служіння:

1) Координатор соціальної діяльності – клірик або мирянин, що є штатним співробітником церковного інституту, який отримує зарплату. Займається координацією дияконичної діяльності, а також організацією соціальних проектів. Єпархіальний координатор у своїй роботі підзвітний єпархіальному архієрею, координатор в рамках благочиння – благочинного, парафіяльний координатор – настоятелю.

2) Штатний співробітник церковної соціальної установи (дитячого будинку, притулку, богадільні, благодійної їдальні і т.д.). Для нього церковна соціальна робота є основним родом професійної діяльності. Пастирське піклування про такого співробітника – сфера відповідальності духівників церковних соціальних установ.

3) Сестра милосердя – член сестринства, тобто керованого духівником об’єднання жінок, охочих в тій або іншій мірі присвятити себе служінню милосердя, зазвичай має статут і спеціальний чин посвячення в сестри. Сестра милосердя може нести своє служіння у вільний від основної (світської чи церковної) роботи час, або ж перебувати у штаті церковного соціального чи медичного закладу. Зазвичай це служіння носить характер регулярних довготривалих обов’язків. Православні чоловічої статі також можуть брати участь у діяльності сестринств.

 4) Доброволець (волонтер) – людина, у вільний час приймає на безоплатній основі особисту участь у соціальній церковній діяльності. Для виконання добровольчої роботи від волонтера, як правило, не потрібно спеціальної кваліфікації, однак для деяких видів церковно-соціальної діяльності волонтери проходять спеціальне навчання. Переважно, щоб поле добровольчої діяльності максимально відображало особисті схильності і здібності волонтера.

5) жертводавець – священнослужитель або мирянин, матеріально бере участь у забезпеченні церковного соціального служіння. На пожертви створюється матеріальна основа для забезпечення систематичної соціальної діяльності. Пожертвування можуть бути як великими, так і невеликими, регулярними або разовими.

6) Член опікунської ради при соціальному закладі (церковних, державних та інших) – особа, яка надає допомогу в роботі соціальної  установи на основі взятих на себе зобов’язань, у тому числі за допомогою спостереження за умовами життя підопічних.

Оскільки у здійсненні свого соціального служіння Церква має можливість тісно співпрацювати з державою, а державні соціальні установи часто стають об’єктами церковної допомоги, до справи соціального служіння Церкви можуть залучатися співробітники державних соціальних та медичних установ (лікарі, медичні сестри, педагоги, вихователі, обслуговуючий персонал інтернатів, соціальні працівники і т.д.), в тому числі і які, поки що, не є активними членами Церкви. Важливо, щоб клірики, надихаючі соціальну роботу, надавали особливу пастирську увагу співробітникам державних установ, які, часто особливо потребують духовної допомоги.

З метою здійснення соціальної діяльності можуть створюватися богадільні для престарілих та інвалідів, дитячі будинки для сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, благодійні їдальні, притулки для бездомних, соціальні готелі для осіб, постраждалих у надзвичайних ситуаціях або які потрапили в інші важкі обставини, включаючи самотніх вагітних жінок і матерів-одиночок, центри по реабілітації підлітків, які почали конфлікт з законом, центри з реабілітації осіб, звільнених з ув’язнення, реабілітаційні центри для страждаючих від наркотичної або алкогольної залежності, центри підтримки сім’ї, медичні установи (лікарні, діагностичні центри, хоспіси та ін), а також інші дияконічні установи.

Соціальна діяльність може бути дуже різною: це підтримка, зміцнення і захист сім’ї, допомога людям похилого віку, інвалідам, людям, що страждають важкими захворюваннями, бездомним, дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, ув’язненим або звільнюються з ув’язнення, ВІЛ-інфікованим, малозабезпеченим, погорільцям, мігрантам, сім’ям, які втратили годувальника, людям, що потрапили в інші важкі обставини, особам, які страждають наркотичною або алкогольною залежністю, а також іншим людям, що потребують допомоги. Вона може бути медичною, реабілітаційною, соціальною, психологічною, консультаційною, духовною, а також матеріальною, включаючи фінансову підтримку, збір і розподіл продуктів, речей і медикаментів.

У справах милосердя і добродійності Церква може співпрацювати з центральними, регіональними та місцевими органами влади, благодійними та іншими громадськими організаціями та об’єднаннями громадян, представниками традиційних релігій і конфесій, політичними партіями, профспілками, діловим співтовариством. Проте така співпраця принципово неможлива з представниками псевдо релігійних та окультних груп, злочинними, екстремістськими або які дискредитували себе організаціями, а також з тими релігійними спільнотами, які прагнуть використовувати соціальну роботу спільно з православними з метою прозелітизму.

Церковна соціальна діяльність не може породжувати утриманство. Здійснюючи справи милосердя, православні християни повинні проявляти розсудливість. Нужденному необхідно не тільки виділяти матеріальні кошти, але й допомагати в пошуку правильного життєвого шляху, в подоланні гріховних пристрастей, а також у налагодженні зв’язків з профільними державними службами, бо соціальне служіння Церкви не повинно підміняти собою відповідальність держави в соціальній сфері.

3.

Координація церковної соціальної роботи здійснюється в рамках наступної структури.

 Загальноцерковний рівень.

 На загальноцерковному рівні координацію церковно-соціальної діяльності здійснює Синодальний відділ по церковній добродійності і соціальному служінню. У завдання Синодального відділу входять:

 1. розробка та координація загальноцерковних програм надання допомоги нужденним з різних напрямків соціальної діяльності;

 2.сприяння церковним соціальним організаціям в отриманні в рамках чинного законодавства державних замовлень і допомоги;

 3. підготовка проектів угод з загальнодержавними органами влади і типових угод для використання в єпархіях;

 4.підготовка методичних матеріалів з окремих напрямків соціального служіння (в залежності від категорії що потребують допомоги) та розповсюдження їх в єпархіях;

 5. організація регулярних навчальних семінарів для посадових осіб і добровольців, що беруть участь у соціальному служінні Церкви;

 6.розробка спільно з Навчальним комітетом курсів для духовних і загальноосвітніх закладів Російської Православної Церкви з організації та здійснення соціальної роботи, а також щодо участі духовенства і мирян в наданні допомоги постраждалим у надзвичайних ситуаціях;

 7.створення у взаємодії з Синодальним відділом релігійної освіти і катехізації методик і навчальних посібників для проведення в православних загальноосвітніх закладах та недільних школах занять соціальної спрямованості, націлених на виховання почуття жалю та готовності прийти на допомогу стражденним;

 8. в координації з Відділом зовнішніх церковних зв’язків – обмін досвідом з закордонними благодійними організаціями, в тому числі волонтерськими, аналіз та використання досвіду інших релігій і конфесій;

 9.привернення уваги до соціальної роботи Церкви через видавничу та інформаційну діяльність, а також через організацію тематичних з’їздів і конференцій, визначення пам’ятних дат;

 10. проведення загальноцерковних цільових грошових зборів;

 11.взаємодія з державними структурами в справі вдосконалення законодавства і підзаконних актів для закріплення можливостей здійснення Церквою своєї соціальної роботи.

 Єпархіальний рівень.

Загальне керівництво єпархіальними підрозділами, що працюють в галузі соціального служіння та благодійності, здійснюють правлячі архієреї, які визначають напрями та пріоритети діяльності таких підрозділів у залежності від наявних потреб, а також, за поданням благочинних, визначають міру участі парафій у соціальній діяльності, виходячи з їх місця розташування, кількості парафіян і матеріального достатку. У завдання єпархіальних підрозділів входять:

 1. координація всієї соціальної роботи в єпархії;

 2. залучення кліриків та мирян до практичних справ милосердя;

 3. роз’яснення значення благодійності як особливого духовного терену;

 4. проведення навчальних семінарів з організації соціальної роботи, а також курсів підготовки церковних соціальних працівників;

 5. поширення методичних та інформаційних матеріалів, підготовлених або схвалених спеціалізованими церковними установами і призначених для навчання різним видам дияконічної роботи;

 6. створення в єпархіях об’єднань мирян – фахівців у тій чи іншій галузі: лікарів, психологів, педагогів, залучених в соціальну діяльність і т.д.; залучення до церковної соціальної роботи дружин священнослужителів;

 7. підтримка церковних соціальних установ в їх участі у державних та інших конкурсах, тендерах на виконання соціальних робіт, забезпечення партнерських взаємовідносин церковних соціальних установ з відповідними державними і громадськими організаціями;

 8. сприяння висвітленню в засобах масової інформації загальноцерковної і єпархіальної соціальної діяльності, організація соціальної реклами;

 9. допомогу у зміцненні матеріальної бази соціальних єпархіальних, парафіяльних та монастирських програм за рахунок власне церковних і залучених коштів, у тому числі через роботу з жертводавцями, організацію ярмарків та благодійних аукціонів;

 10. клопотання перед єпархіальним архієреєм про заохочення осіб, які ведуть активну соціальну роботу;

 11. підготовка угод про співробітництво і взаємодію з регіональними органами влади, відповідальними за соціальну діяльність;

 12. проведення спільних з регіональною владою та громадськими організаціями благодійних акцій із залученням широких верств населення;

 13. сприяння встановленню постійних зв’язків парафій з конкретними державними закладами охорони здоров’я та соціальної сфери, укладанню між ними угод про співробітництво;

 14. складання карт соціальної роботи парафій єпархії, із зазначенням закріплених за кожним приходом медичних і соціальних установ;

 15. проведення єпархіальних цільових грошових зборів;

 16. залучення учнів духовних навчальних закладів до соціальної роботи;

 17. керівництво благодійною діяльністю братств і сестринств;

 18. створення служби телефону довіри єпархіального соціального відділу.

 Благочинницький рівень.

На рівні благочиння загальна організація, координація та контроль у сфері церковно-соціальної роботи ведуться під керівництвом благочинного. Безпосереднє здійснення цієї роботи має бути покладено на штатного благочинницького соціального працівника. В обов’язки останнього входять:

 1. сприяння створенню та реалізації міжприходської співпраці у соціальній сфері;

 2. планування, координація і контроль діяльності парафіяльних соціальних працівників;

 3. здійснення зв’язків з місцевими органами влади та самоврядування для організації спільної діяльності у сфері піклування про соціальних і медичних установ і для вирішення питань, що стосуються діяльності парафій у цій галузі;

 4. вивчення та аналіз парафіяльних звітів в частині, що відбиває соціальну діяльність;

 5. складання проекту звіту благочиння з соціальної роботи, який затверджується благочинним і спрямовується на розсуд правлячого архієрея.

 Парафіяльний рівень.

На парафіяльному рівні загальна організація, координація та контроль церковно-соціальної роботи знаходяться в компетенції настоятеля. Безпосереднє адміністрування і виконання цієї роботи має бути покладено на штатного парафіяльного соціального працівника. Соціальна робота приходу включає в себе наступні напрямки:

 1. формування групи добровольців, готових і здатних здійснювати парафіяльну соціальну діяльність;

 2. організація навчання осіб, які взяли на себе обов’язки добровольців;

 3. складання і постійне оновлення списку що, потребують допомоги парафіян: самотніх, людей похилого віку, хронічно важко хворих, інвалідів, членів багатодітних, а також неповних та соціально неблагополучних сімей та інших подібних осіб; парафіяльний соціальний працівник повинен особисто знати таких людей і організовувати допомогу їм, залучаючи до цього добровольців;

 4. робота поза парафіяльної громади, що передбачає обрання одного або декількох напрямків з числа перелічених у розділі 2 цього документа, з відома благочинного й на підставі вказівок правлячого архієрея, відповідно до можливостей приходу;

 5. збір коштів як всередині приходу, так і поза його для фінансування соціальних парафіяльних програм;

 6. турбота про інформаційне забезпечення парафіяльної соціальної діяльності за допомогою розміщення інформації на парафіяльних сайтах, у парафіяльних періодичних виданнях і в світських ЗМІ;

 7. духовна, а в окремих випадках і матеріальна підтримка добровольців, що, особливо присвятили себе справам милосердя на парафії;

 8. виховання дітей та молоді приходу через надання їм можливості посильно брати участь в соціальних ініціативах, а також через відповідні програми навчання в недільних школах;

 9. залучення співробітників державних соціальних та медичних установ до парафіяльної соціальної діяльності з урахуванням того, що ці світські фахівці можуть стати кваліфікованими співробітниками Церкви в справі реалізації її соціальних проектів;

 10. духовна підтримка осіб, які перебувають у соціальних і медичних установах, як з числа персоналу, так і з числа опікуваних;

 11. участь у різних соціальних програмах і заходах, здійснюваних в цих установах; ініціювання подібних заходів;

 12. залучення в соціальні та благодійні акції, в тому числі приурочені до церковних і деяким державним святам, як можна більшого числа людей;

 13. обладнання храмів засобами, які забезпечують доступ до них осіб з обмеженими можливостями і повноцінну участь цих людей у ​​богослужінні.

 У монастирях.

 Монастирі, будучи центрами аскетичного подвигу і молитви, здавна брали участь у справах милосердя і добродійності. При обителях влаштовувалися церковні богадільні, притулки, благодійні трапезні для незаможних. Монастирі можуть здійснювати з урахуванням особливостей їхнього внутрішнього життя ті ж види соціального служіння, що і парафії.

 Християнин повинен бачити в кожній людині, яка звертається по допомогу, образ Божий і неповторну особистість. Слід пам’ятати, що «Сам Христос Вседержитель ходить в образі жебрака», і «дає жебраку дає в руки Христа» (Пролог, 18 жовтня). Члени Освяченого Собору висловлюють впевненість, що соціальна робота православних священнослужителів і мирян допоможе їм виконати рятівну заповідь Христову про любов до людей і тим самим преобразити життя ближніх.

_________________________________________________________________ *

 Початковий проект даного документа був складений комісією Міжсоборної присутності з питань організації соціальної діяльності та благодійництва в період з 29.01.2010 по 01.10.2010

 16.12.2010 проект був розглянутий і прийнятий у першому читанні президією Міжсоборної присутності, після чого документ був спрямований на відгуки в єпархії і опублікований у мережі Інтернет для проведення суспільної дискусії.

 Проект був перероблений редакційною комісією під головуванням Патріарха в її засіданнях 25-27.01.2011 з урахуванням коментарів та пропозицій, що надійшли з єпархій або виражених в ході суспільної дискусії.

 Пленум Міжсоборної присутності, що засідав 28-29.01.2011 під головуванням Патріарха, вніс поправки в проект документа і постановив представити його на Священний Синод для подальшого розгляду на Архієрейському Соборі.

 Священний Синод у своєму засіданні від 31.01.2011 визначив включити документ до порядку денного Архієрейського Собору.

 04.02.2011 Освячений Архієрейський Собор, внісши поправки, прийняв документ.

По матеріалам сайту РПЦ

Патріарх.ua /

Архієрейський Собор РПЦ

Освяченого Архієрейського Собору Руської Православної Церкви
Архієрейського Собору до кліру, чернецтва і всіх вірних чад Руської Православної Церкви
про нагороди Руської Православної Церкви
Освяченого Архієрейського Собору Руської Православної Церкви
Святішого Патріарха Кирила на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви (29 листопада ― 2 грудня 2017 року)
Святішого Патріарха Кирила від імені учасників Архієрейського Собору Президенту Російської Федерації В.В. Путіну
Святішого Патріарха Кирила від імені учасників Архієрейського Собору Президенту Республіки Білорусь А.Г. Лукашенко
Святішого Патріарха Кирила від імені учасників Архієрейського Собору Прем'єр-міністру Республіки Молдова И.Н. Додону
Святішого Патріарха Кирила від імені учасників Архієрейського Собору Президенту Республіки Казахстан Н.А. Назарбаєву
митрополита Київського і всієї України Онуфрія на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви (29 листопада ― 2 грудня 2017 року)
митрополита Крутицького і Коломенського Ювеналія на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви (29 листопада ― 2 грудня 2017 року)
Освяченого Архієрейського Собору Руської Православної Церкви "Про загальноцерковне прославлення ряду місцевошанованих святих"
Документ прийнятий на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви 29 листопада – 2 грудня 2017 року. З огляду на особливий статус широкої автономії Української Православної Церкви, керівний центр якої знаходиться в Києві, Священний Синод представив Архієрейському Собору пропозицію, яка надійшла від Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Онуфрія, виділити в самостійну главу положення Статуту Російської Православної […]
Документ прийнятий на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви 29 листопада – 2 грудня 2017 року. У зв’язку із закінченням терміну повноважень наступних членів Загальноцерковного суду: митрополита Катеринодарського і Кубанського Ісидора (голова), митрополита Володимирського і Суздальського Євлогія, митрополита Брянського і Севського Олександра (секретар), на підставі пункту 1 статті 29 Положення про церковний суд Руської Православної Церкви […]
про монастирі та ченців
Освященного Архієрейського Собору Руської Православної Церкви «Про звернення колишнього митрополита Київського і всієї України Філарета»
Голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон виступив з коментарем у зв’язку з поширенням у ЗМІ некоректної інформації про звернення колишнього митрополита Київського і всієї України Філарета до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирилу і єпископату Російської Православної Церкви від 16 листопада 2017 року. На жаль, агентство «Інтерфакс» в своєму повідомленні […]
Документ прийнятий на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви 29 листопада - 2 грудня 2017 року.
Освяченого Архієрейського Собору Руської Православної Церкви (29 листопада ― 2 грудня 2017 року)

Архів матеріалів:

« Жовтень 2020 »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Яндекс.Метрика

© 2010-2020 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язково.
Перейти на мобільну версію