ГОЛОВНА   Новини   ПРО ПРОЕКТ   РЕДАКЦIЯ   КОНТАКТИ  
Почтовая форма

Ссылки:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Наши банеры:

Архієрейський Собор УПЦ 21 грудня 2007 р.

21/12/2007

Виступ участників

Виступ Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Володимира на Соборі єпископів Української Православної Церкви (Київ,21 грудня 2007 Року)

Ваші Високопреосвященства, Преосвященства,

возлюблені у Господі співбрати-архієреї!

Собор, на який ми зібрались, має на меті підвести підсумки року, що минув, а також поставити завдання і визначити пріоритети нашої роботи на наступний рік. Основні цифри, які відбивають процес розбудови нашої Церкви, будуть озвучені в доповіді Керучого справами Української Православної Церкви. Мені натомість хотілось би зосередитись на якісних аспектах цього процесу, водночас ставлячи завдання, які нам слід продовжувати виконувати в майбутньому.

Перш за все це стосується тієї ролі, яку Церква відіграє в житті кожної окремої людини і суспільства вцілому. Українське суспільство залишається надзвичайно секуляризованим, що є наслідком багатолітньої атеїстичної пропаганди. Проте в людей не зникає жага до духовного. Між тим, сучасній людині не завжди легко знайти криницю з чистою водою істинної віри, з якої вона могла б втамувати свою духовну жагу. В сучасній Україні на шляху людини, яка йде до Бога, часто виникають різноманітні харизматичні рухи, які, прикриваючись іменем Христа, пропонують людям духовні суррогати. Зростання в Україні харизматичних рухів протестантського спрямування є справжнім викликом для українського суспільства і для Православної Церкви.

З огляду на це особливої актуальності набуває місіонерське служіння Церкви – те, що інколи називають внутрішньою місією. Цей вид місії передбачає постійне свідчення про Христа і Його істинне вчення тим нашим співвітчизникам, які хоча й належать формально до Церкви і є християнами за іменем, але не живуть церковним життям і не усвідомлюють, що означає бути християнином.

Для того, щоб донести своє спасительне вчення до якомога ширших верств нашого суспільства, Церква потребує відповідних засобів. Це, зокрема, засоби масової інформації. Слід зауважити, що наша Церква все більше помітна в газетах, журналах, на телебаченні. Ми намагаємось активно використовувати світські ЗМІ. Якісно змінюються й церковні засоби масової інформації. Вони стають інформативнішими, цікавішими, більше відповідають тому, що від них очікують ті, хто їх читає або дивиться.

У ще більшій мірі, ніж засоби масової інформації, Церква в своїй місії повинна використовувати свої традициійні засоби. В першу чергу вона мусить спиратись на пастирське служіння кліриків. Для цього священики повинні мати якісну освіту, вміти виражати вічні християнські істини мовою, зрозумілою сучасній людині. Саме підготовка пастирів, а також тих, хто їм допомагає у справі проповіді Христова вчення, є одним з наших пріоритетних завдань. І за рік, що минув, ми працювали, щоб ситуація з духовною освітою в Українській Православній Церкві поліпшилась. Дечого вдалось достягти, зокрема, із призначенням нового ректора провідних духовних шкіл нашої Церкви – Київських. Але перед нашими духовними школами стоїть ще багато завдань. Зокрема, це їх реформування – переведння на таку схему, коли семінарія має давати вищу богословську освіту, а академія, завдяки своїй спеціалізації, створювати можливість проводити науково-дослідницьку богословську діяльність, готувати викладачів і дослідників високого рівня. Цього неможливо досягти, якщо не займатись підготовкою нових викладацьких кадрів, зокрема таких, які отримали освіту не лише в рідній семінарії і академії, але й в інших, в тому числі світських та закордонних навчальних закладах.

Особливим завданням для Української Православної Церкви є піклування про українську православну діаспору. За офіційною статистикою, з початку 90-х років минулого століття за кордон у пошуках кращої долі виїхало більше 7 мільйонів наших співвітчизників, більша частина з яких є православними. Перебуваючи на чужині, вони стикаються з багатьма труднощами, перш за все психологічного та духовного характеру і потребують пастирської допомоги та підтримки. Оскільки серед українських емігрантів та заробітчан переважають вихідці з західних та центральних областей нашої держави, які пов’язують себе з українською культурою та вважають своєю першою мовою українську, то гостро стоїть необхідність в служінні закордоном саме українських священиків. Над вирішенням цієї пастирської проблеми Українська Православна Церква працює спільно з Відділом зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату. Сподіваємось, що в цій діяльності ми будемо мати сприяння нашої держави та дипломатичних представництв України закордоном.

Ми з задоволенням відмічаємо той факт, що більш чітко окресленими стають засади, на яких звершується наша співпраця з державною владою. Ця співпраця в меншій мірі, ніж раніше, залежать від персональних симпатій чи антипатій того чи іншого політика. Ми за такі стосунки, які будуються на праві, а не на емоціях. Лише за таких умов Церква зможе спокійно жити і звершувати свою спасительну місію, не зважаючи на те, яка політична сила перебуває при владі. Саме з точки зору існуючих правових норм, в тому числі європейських, на які зараз орієнтується Україна, Церква має право мати юридичну особу, сподіватись на реституцію церковного майна, яке в неї було відібране безбожною владою, а також мати право безперешкодно викладати основи своєї віри в школах.

Ми сподіваємось, що новий Уряд, який нещодавно був обраний Верховною Радою України, буде дотримуватись означених вище засад. Ми також надіємось на плідну співпрацю з Урядом там, де Церква й держава завжди союзники – у сфері соціальної допомоги, піклуванні про немічних. Гадаю, що і Церква, і державна влада зацікавлені у зміцненні духовних основ суспільства. А це можливо перш за все через співпрацю в сфері освіти.

Я хотів би детальніше зупинитись на деяких небезпечних тенденціях у внутрішньому житті нашої Церкви. Це зокрема діяльність певних православних братств та навколоцерковних громадських організацій, які іноді політизують церковне життя та виступають з політичних питань від імені Української Православної Церкви, не маючи на це відповідних повноважень. З історії нашої Церкви ми знаємо, що православні братства створювались для допомоги єпископам в справі захисту православної віри. В свій час братства насправді відіграли дуже важливу роль в збереженні Православ’я. Але боротьба братств у тяжкі часи насадження унії була боротьбою за віру, а не за політичні гасла. Саме це відрізняє ті братства від деяких теперішніх рухів, які спекулюють на політичній тематиці. Так зване «політичне православ’я», с точки зору якого часто виступають деякі навколоцерковні діячі, є дуже небезпечним явищем, яке відводить людей від Православ’я, як воно передане нам Отцями Церкви. Воно розпалює політичні пристрасті, провокує непокору ієрархії, вносить розбрат в Церкву.

Наголошую, що наша Церква є поза політикою. Вона об’єднує людей з різними політичними уподобаннями. Єдине, чого вона вимагає, це щоб різні політичні погляди не заважали спілкуванню у Христі, не порушували церковного миру. На власному досвіді ми мали можливість переконатись, що спроби запровадження тієї чи іншої мирської ідеології в церковному середовищі неминуче призводили до розколу. Прошу членів цього освященого Собору в своїх єпархіях пояснювати народу шкідливість політизації церковного життя, а також вчасно зупиняти тих, хто намагається внести в Церкву розбрат на основі політичних спекуляцій.

Та все ж найбільшою бідою нашого церковного життя залишається розкол. Трагедія розколу українського Православ’я стоїть в одному ряду з іншими величезними трагедіями, які наш народ пережив у продовж останнього століття: це й громадянська війна, політичні репресії, Голодомор, події Другої Світової війни, в результаті яких загинули мільйони наших співвітчизників, а також люті гоніння на віру, які за своїми масштабами можуть зрівнятись хіба що з переслідуваннями Церкви імператорами-язичниками у ранньохристиянську добу.

Трагічність і абсурдність існуючого роз’єднання підсилюється тим, що нас не розділює ані вчення, тому що ми дотримуємося тих самих догматів віри, ані національна ознака, тому що ми сини й доньки одного народу. Нас роз’єднує лише егоїзм деяких лідерів та втручання певних політичних сил. Українська Православна Церква не чужа ні для кого з громадян нашої держави. У своєму людському вимірі вона є плоть від плоті народу України. У божественому ж вимірі вона є істинне Тіло Христове, яке є джерело вічного спасіння для кожного, хто до нього приєднується. Ми закликаємо всіх до такого воз’єднання.

При цьому ми розуміємо, як важко робити кроки назустріч один одному. Ми також усвідомлюємо, що ці кроки повинна робити не одна лише сторона. Тому нам разом слід шукати шляхи до подолання розколу. Це передбачає спільне осмислення того, що відбувалось з нашими Церквами і нашим суспільством у продовж останніх десятиліть – осмислення в рамках зустрічей, діалогу та конкретних справ, які наближали б нас один до одного.

Сьогодні Українська Православна Церква веде діалог з «Українською Автокефальною Православною Церквою». Важливо, що цей діалог розпочався з ініціативи «УАПЦ», провідники якої усвідомили марність та безперспективність подальшого перебування поза межами Церкви. З радістю відзначаючи поглиблення взаєморозуміння, закликаю як вірних канонічної Української Православної Церкви, так і тих наших співвітчизників, які не мають благодатного спілкування з Вселенською Православною Церквою, без ворожості ставитись один до одного. Пам’ятаймо заповідь Спасителя: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ін. 13: 35). Ми також не покидаємо надії на повернення тих наших братів та сестер, які перебувають в «Київському Патріархаті».

Отже, підводячи підсумки, можу сказати, що до найважливіших завдань, які стоять перед нами в найближчому майбутньому, відноситься знайдення шляхів до скорішого подолання розколу та відновлення єдності Православ’я в Україні. Надзвичайно важливим для нас залишається питання внутрішньої місії. Сюди відноситься як місіонерська праця над поверненням людей з сект, перш за все харизматичних, так і завдання проповіді слова Божого серед тих православних християн, які є такими лише номінально. Ми повинні докладати зусиль не тільки до будівництва нових храмів, але й піклуватися про храми душ людських. Ця робота повинна проводитись як в межах України, так і за її межами – серед української діаспори. Якщо зовсім коротко сформулювати завдання нашої Церкви на даному історичному етапі, то воно полягає в виконанні заповіту Христа Спасителя про те, щоб було одне стадо і один Пастир (Ін. 10: 16).

Виступ Керуючого справами УПЦ архієпископа Білоцерківського і Богуславського Митрофана

Ваше Блаженство!

Ваші Високопреосвященства та Преосвященства,

учасники Архієрейського Собору УПЦ!

Наближається до завершення 2007 рік Благості Божої. Він був ювілейним і пройшов під знаком 15-ліття історичного Харківського Архієрейського Собору і 15-ліття перебування на Київській кафедрі Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви.

Цей рік став логічним продовженням того спасенного шляху, який було обрано Харківським Собором. Для того, щоб у повноті оцінити значення тих подій, які відбулися в 2007 році слід хоча б коротко оглянути ті події, які відбулися в нашій Церкві на протязі 15 років. За цей невеликий для історії період УПЦ пройшла тернистий шлях випробувань, та ще більше загартувала себе в стоянні з істину, за чистоту Православної віри та зуміла зайняти достойне місце в нашому суспільстві. Все це ми завдячуємо в першу чергу Богові, а також нашому Предстоятелю Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру.

На сьогодні вже багато написано і сказано про церковно-історичне значення Харківського Архієрейського Собору 1992 року Архієреї-учасники Собору відстояли вірність Святій Православній віри, Володимировому Хрещенню, чим зберегли принципи соборності Українського Православ’я.

Обрання Блаженнішого Володимира Митрополитом Київським і всієї України стало промислительним для Української Православної Церкви і українського народу. Оцінюючи з історичної перспективи 15 років його Престоятельського служіння, можна з впевненністю стверджувати, що Українська Православної Церкви значно зросла і кількісно і якісно, укріпила свій авторитет і в українському суспільстві і в світі.

Знаковими подіями за минулі 15 років стали святкування ювілеїв 950-ліття нашої великої святині Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври в 2001р.; 10-ліття Харківського Собору в 2002р.; 70-ліття Блаженнішого Митрополита Володимира в 2005р. та 40-ліття його архієрейського служіння в 2006р. Гостями урочистостей були Блаженніший Митрополит Чеських Земель і Словакії Христофор, Блаженніший Архієпископ Вашингтонський, Митрополит всієї Америки і Канади Герман та представники всіх Помісних Православних Церков. Участь високих гостей із різних Православних Церков свідчить про нашу молитовну єдність навколо Чаші Христової, про вселенський характер Православ’я.

За 15 років Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Володимира гостями Української Православної Церкви були Святійший Патріарх Константинопольський Варфоломій, Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій, Святійший Патріарх Болгарський Максим, Святійший Патріарх Сербський Павел, Блаженніший Митрополит всієї Америки і Канади Феодосій, Високопреосвященніший Митрополит Токійський і всієї Японії Феодосій, Патріарх Ефіопської Церкви Павел, видатні ієрархи і богослови Православних та інославних Церков.

Все це свідчить про той авторитет, який має Українська Православна Церква та її Предстоятель у світі.

З ініціативи і з благословення Його Блаженства на Україну привозилися великі загальнохристиянські святині, яким змогли вклонитися мільйони наших співвітчизників. У 1999р. – чесна глава святого великомученика Пантелеімона зі Святої Гори Афон, у 2001р. – чесна глава святого апостола Андрія Первозванного, яку особисто доставив Предстоятель Елладської Православної Церкви Блаженніший Архієпископ Афінський Христодул, у 2002р. – частка Животворящого Древа Хреста Господнього з Греції, а в 2006р. – з Єрусалима, у тому ж році – Десниця святого пророка Іоанна Предтечі з Чорногорії.

Актуальним залишається питання стабілізації церковно-державних відносин. На сьогоднішній день вони ще не відповідають в Україні демократичним вимогам. Широкого розголосу в ЗМІ набула ініціатива Президентської адміністрації «створення єдиної Помісної Української Православної Церкви». Священний Синод дав вичерпну відповідь най цей запит у Зверненні від 22 листопада 2006р. 23 грудня відбулася зустріч Президента України Віктора Ющенка з єпископатом нашої Церкви, де була можливість обмінятись думками з питань, що хвилюють Церкву і Державу. Було підкреслено, що внутрішні церковні проблеми мають вирішуватися виключно в руслі канонічного права. Ієрархи мали нагоду поділитися з главою Держави тими проблемами, які виникають з представниками державної влади на місцях.

Питання церковно-державних відносин розглядалися на зустрічі з Комісаром Ради Європи з прав людини Томасом Хаммамбергом в резиденції Предстоятеля Української Православної Церкви. Зокрема, йшлося про відсутність у Церкви статусу юридичної особи, що в значній мірі не дає можливості вирішувати багатьох питань, пов’язаних з ефективним виконанням нею своєї місії в українському суспільстві і забезпечувати реалізацію свободи совісті в Україні. Не вирішено до кінця питання впровадження в систему загальної освіти викладання предмету «Християнська етика».

На сьогоднішній день наша Церква з терпінням чекає на прийняття Верховний Радою законів про земкористування, зменшення оподаткування, прийняття нового Закону про Свободу совісті. Покладаємо надію на те, що новий склад Верховної Ради і Кабінету міністрів нарешті почують голос віруючих людей, які віддали за них свої голоси під час виборів. Але є й позитивні зрушення у відношеннях з Державою.

Подарунком до 15-річчя Харківського Архієрейського Собору стало виділення в Києві ділянки для будівництва кафедрального собору Української Православної Церкви і адміністративного центру, яких вона так потребує. У рамках святкування було звершено освячення місця під забудову і встановлення хреста. Зараз розробляється проект, затверджений рішенням Священного Синоду УПЦ від 18 жовтня 2007р. Доброю традицією стали молебні наприкінці року, які звершує Предстоятель Української Православної Церкви на Володимирській гірці столиці в присутності керівництва держави. Це унікальна можливість для духовної і світської влади об’єднатися в спільній молитві про добробут і щастя українського народу.

Болючою раною на церковному тілі залишається розкол в Українському Православії. Це горе, яке поставило по різні боки барикад навіть близьких людей. З ініціативи керівництва УАПЦ надійшла пропозиція про відновлення роботи двосторонніх комісій, яка була започаткована ще в 1995р. Вже відбулося три зустрічі, які пройшли в дусі взаємної поваги і толерантності. Покладаємо надію на те, що з Божою допомогою ці зустрічі принесуть свою користь.

Що ж стосується діалогу з так званою УПЦ-КП, то, виходячи з реалій сьогодення, він поки що є неможливим. Ми не можемо вести переговори з людиною, яка відлучена від Церкви і позбавлена духовного сану. Тим не менше Мати-Церква вболіває за своїх чад, які в силу різних обставин знаходяться поза її огорожею. Для того, щоб дати їм можливість повернутися до отчого дому на засіданні Архієрейського Собору, який відбувся 24 січня 2007р. було прийнято рішення про утворення «Комісії по відновленню єдності Українського Православ’я». Віримо, що роз’єднані з нами брати і сестри оцінують турботу Матері-Церкви про спасіння їх душ.

Рік, що минає, був ознаменований багатьма важливими подіями церковно-суспільного значення.

В жовтні цього року Україну відвідав Предстоятель древнішої Православної Церкви, Блаженніший Папа і Патріарх Олександрійський і всієї Африки Феодор ІІ.

Тоді ж у рамках ювілейних урочистостей в Грузинській Православній Церкви відбулися зустрічі Блаженнішого Митрополита Володимира з Константинопольським Патріархом Варфоломієм, Святійшим і Блаженнішим Католікосом-Патріархом всія Грузії Іллею ІІ, а також Архієпископом Кіпрським Хризостомом ІІ. Все це є підтвердженням визнання Вселенським Православ’ям канонічної Української Православної Церкви, очолюваної Блаженнішим Митрополитом Володимиром.

За минулий період 2007 р. відбулося 9 засідань Священного Синоду, а 31 травня пройшов Архієрейський Собор. На них вирішувалися та обговорювалися головні проблеми внутрішнього і зовнішнього життя нашої Церкви.

У цьому році були проведені адміністративні зміни в єпархіальній структурі УПЦ. Рішенням Священного Синоду були утворені нові єпархії, виділені зі складу вже існуючих.

Зі складу Запорізької єпархії була виділена Бердянська; Запорізький архієрей має титул «Запорізький і Мелітопольський», а архієрей новоствореної єпархії – «Бердянський і Приморський».

Із Хмельницької було виділено Шепетівську єпархію. Відповідно правлячі архієреї носять титули «Хмельницький і Старокостянтинівський» та «Шепетівський і Славутський».

Із складу Чернігівський єпархії виділена Ніжинська єпархія. Відповідно титули правлячих архієреїв – «Чернігівський і Новгород-Сіверський» та «Ніжинський і Батуринський».

Луганська єпархія розділена на 2 самостійні єпархії – «Луганська і Алчевська» та «Сєвєродонецька і Старобільська».

Новоутворені єпархії були затверджені Архієрейським Собором від 31 травня 2007 року.

На даний час продовжується процес утворення нових єпархій. Це продиктовано необхідністю більш ефективного управління єпархіями частішим відвідуванням парафій. Це також дає змогу архієреям вчасно реагувати на проблеми які виникають в парафіяльному житті.

Таким чином була розділена Кіровоградська єпархія на дві самостійні: «Кіровоградську і Новомиргородську» та «Олександрійську і Світловодську» (90 парафій).

Полтавська єпархія розділена на дві самостійні. З її складу виділено окрему Кременчуцьку єпархію (192 парафії). Єпископом Кремечуцьким і Хорольським призначено ректора Одеської духовної семінарії архімандрита Євлогія (Гутченка).

Також була розділена Херсонська єпархія на дві самостійні. З її складу виділено Каховську єпархію (179 парафій). Єпископом Каховським і Бериславським прихначено клірика Київської єпархії архімандрита Іоасафа (Губеня).

Таким чином, у цьому році єпархіальна структура УПЦ збільшилась на 7 нових єпархій.

Архієрейському Собору пропонується протокольним рішенням затвердити Синодальні рішення (журнал №68, від 27.07.2007р.; журнал №109, від 14.11.2007р.; журнал №120, від 14.12.2007р.) про створення трьох нових єпархій.

Відповідно збільшилась кількість архієреїв УПЦ. У році, що минає, звершено 12 архієрейських хіротоній.

Клірик Київської єпархії архімандрит Серафим (Дем’янів) висвячений в єпископа Яготинського, вікарія Київської Митрополії.

Єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської Митрополії призначено клірика Київської єпархії, секретаря Блаженнішого Митрополита Володимира архімандрита Олександра (Драбинко).

У 2007 р. спочив після протяжної хвороби митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Макарій (Свистун).

Згідно поданого прохання єпископа Білоцерківського і Богуславського Серафима (в схимі Сергія) (Залізницького) було почислено на спокій.

Почислено на спокій єпископа Хустського і Виноградівського Іполита (Хілько).

З урахуванням вище викладених адміністративних змін структура

Української Православної Церкви виглядає так:

– кількість єпархій – 42

– кількість архієреїв – 57

з них: правлячих – 41;

вікарних – 12

на покої – 4;

митрополитів – 10;

архієпископів – 21;

єпископів – 26;

Станом на 1 січня 2007 року в Українській Православній Церкві налічувалось:

а) кількість приходів – 10904;

б) кількість священнослужителів – 8959 –

из них: священників – 8516;

дияконів – 443;

в) кількість Духовних навчальних закладів – 20 –

з них: Академій – 1;

Семінарій – 7;

Училищ – 12;

г) кількість монастирів – 173 –

з них: чоловічих – 83;

жіночих – 90;

д) кількість насельників монастирів – 4650;

е) кількість друкованих видань – 72 –

з них: газет – 56;

журналів – 16;

ж) інтернет-видань – 67;

з) недільних шкіл – біля 5000.

Для координації життя і діяльності різних сфер внутрішнього і зовнішнього життя Української Православної Церкви існують відповідні Синодальні відділи:

– Навчальний Комітет при Священному Синоді;

– Відділ зовнішніх Церковних зв’язків;

– Комісія зі справ монастирів;

– Комісія по канонізації святих;

– Синодальний відділ по благодійності і соціальному служінню;

– Синодальний відділ по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України;

– Синодальний відділ релігійної освіти, катехїзації і місіонерства;

– Синодальній відділ по справах молоді;

– Синодальний відділ по архітектурі, будіництву і охороні пам’яток церковної архітектури УПЦ;

– Синодальний відділ «Місія духовного просвітництва»;

– Синодальний відділ «Місія соціальної допомоги дітям»;

– Юридичний відділ Київської Митрополії;

– Видавничий відділ Київскої Митрополії;

– Головна редакція телевізійних програм УПЦ;

– Телеканал «Глас»;

– Прес-служба Українскої Православної Церкви;

14 листопада 2007 року відбулося відкрите засідання Священного Синоду на якому було заслухано річні звіти про роботу Синодальних відділів і комісій.

На останньому засіданні Священного Синоду від 14 грудня 2007 р. було створено 2 нових Синодальних відділи: «Церковний Суд Української Православної Церкви» та Місію «Церква і медицина».

Було скасовано Канонічну комісію, а Богословська – реорганізована в Богословсько-канонічну комісію УПЦ.

Згідно соціальним опитуванням у теперішній час Церква користується високою довірою серед дорослого населення України. Це свідчить про те, що вона здатна змінити на краще духовно-моральний клімат у нашому суспільстві, спираючись на вічні євангельсько-християнські засади. При наявності необхідної законодавчо-правової бази Церква в співдружності з державою здатна вирішити багато соціальних проблем.

Водима Духом Святим, під Першосвятительським омофором Блаженнішого Митрополита Володимира, Українська Православна Церква успішно здійснює свою місію на Українській землі. Незважаючи на існуючі проблеми, вона живе повнокровним духовно-благодатним життям і веде своїх чад до спасіння.

По матеріалам сайту УПЦ

/ Патріарх.ua /

Архиерейский Собор УПЦ

Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира
Собору Української Православної Церкви 8 липня 2011 року
Собору Української Православної Церкви від 8 липня 2011 року

Архів матеріалів:

« Вересень 2020 »
ПнВтСрЧтПтСбВс
123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Яндекс.Метрика

© 2010-2020 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язкова.
Перейти на мобильную версию