ГОЛОВНА   Новини   ПРО ПРОЕКТ   РЕДАКЦIЯ   КОНТАКТИ  
Почтовая форма

Посилання:

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru

Наші банери:

Послухати молитви

Статті головного редактора сайту протоієрея Ростислава Ярема

27/04/2019

До питання про канонічність хіротонії Миколи (Макарія) Малетича

Ключовим питанням у дискусії про так звану «Православну церкву України» (далі ПЦУ) було і залишається питання Апостольської наступності «ієрархів» основних розкольницьких деномінацій України, які визнані Вселенським Патріархатом і прийняті останнім в «сущому сані». Саме це стало каменем спотикання в рецепції, або визнанні ПЦУ іншими Православними Автокефальними Церквами, навіть тими, які тісно пов’язані з Константинопольським Патріархатом історичними і національними зв’язками.

І якщо наявність правильної єпископської хіротонії у колишнього митрополита Київського Філарета (Денисенка), якого згодом скинули і віддали анафемі, ні у кого не викликає сумніву, то щодо канонічності хіротонії колишнього «предстоятеля так званої Української автокефальної православної церкви» (далі УАПЦ) Миколи (Макарія) Малетича виникає багато питань.

В Україні широко відомо, що «митрополит Львівський Макарій (Микола) Малетич» і ряд «ієрархів» колишньої УАПЦ, ведуть своє «спадкоємство» від самозванця Вікентія (Чекаліна). Цей факт також відомий і в інших Помісних Церквах, про що яскраво пише протоієрей Анастасій Гоцопулос. Константинопольська сторона зробила спроби спростувати ці відомості на сайті Φως Φαναρίου (Фос Фанаріу), простягнувши ниточки наступності від Макарія до Філарета.

Подібні ж відомості поширюються в тих Помісних Церквах, які сумніваються в канонічності «єпископату» ПЦУ. Спробуємо проаналізувати, наскільки обґрунтовані тези, до яких апелює автор публікації на «Фос Фанаріу», відстоюючи наявність архієрейського сану у Миколи (Макарія) Малетича.

Перш за все, необхідно відзначити, що дана публікація рясніє безліччю недостовірних відомостей. Наприклад, згаданий у цій статті якийсь Варлаам Іллєнко – насправді фігура міфічна, яка реально не існує. У жодній з «катакомбних» деномінацій Росії і України (а списки їх «єпископату» добре відомі) ніколи не існувало такого «єпископа». У квітні – травні 1990 року в Львові колишній єпископ Іоан (Боднарчук) удвох з Вікентієм (Чекаліним), який видавав себе за «єпископа катакомбної церкви», «висвятили» перших «ієрархів» УАПЦ: Василя (Боднарчука) (рідного брата Іоана ( Боднарчука)) і Андрія (Абрамчука). Незабаром після «хіротоній» Вікентій (Чекалін) зробив спробу приєднатися до львівських римо-католиків. Спроба в кінці кінців не увінчалася успіхом, так як з’ясувалося, що він –самозванець. Щоб врятувати «канонічний статус ієрархії» УАПЦ, Іоан (Боднарчук) розпустив слух, ніби в «хіротоніях» таємно взяв участь канонічний архієпископ Дніпропетровський і Запорізький Варлаам (Іллющенко), покійний в вересні того ж 1990 року, який за життя ніколи не відчував симпатії до розкольників. Ця безглузда версія була спростована; тоді серед прихильників УАПЦ стала поширюватися легенда про якогось «Варлаама Іллєнко, єпископа катакомбної церкви», який висвятив «єпископат» УАПЦ. Документи та свідчення очевидців цю легенду не підтверджують.

Недостовірна також інформація про те, ніби так званий «архієпископ Нью-Йоркський» (з 1995 р. митрополит Ієрапольський Константинопольського Патріархату) Антоній (Щерба) в 1993 р. у Києві таємно висвятив «ієрархів» УАПЦ.

  1. Документальних підтверджень того, що Антоній (Щерба) перевисвятив «чекалінських ієрархів» УАПЦ немає, жодному з дослідників історії ієрархії українського розколу (архімандрит Олександр (Драбинко), В.І. Петрушко, протоієрей Ростислав Ярема та ін.) цей факт не відомий; в офіційних біографіях «чекалінських ієрархів» УАПЦ (наприклад, Андрія (Абрамчука)) вказується тільки дата «чекалінської хіротонії»;
  2. Ієрархи канонічної Української Православної Церкви митрополит Антоній (Фіалко) і архієпископ Пантелеймон (Романовський) були дійсно «висвячені» Антонієм (Щербою) в Києві, але не в 1993 році, а в 1991 р. … У 1992 р разом з групою «ієрархів» розколу вони повернулися в канонічну Церкву і були висвячені заново – отже, не вважали свої колишні «хіротонії» дійсними;
  3. До 1995 р. сам Антоній (Щерба) не мав Апостольського спадкоємства, що визнавав і Константинопольський Патріархат. В процесі приєднання до Константинопольської Церкви в 1995 р. Антоній (Щерба), як і всі ієрархи і духовенство «Української Православної Церкви в США», був таємно перевисвячений. Про це, зокрема, неодноразово свідчив архієпископ Скопельський Всеволод (Майданський) в ході спілкування з єпископатом УПЦ. Константинополем ці відомості ніколи не спростовувалися.

Макарій (Микола) Малетич був «висвячений» в  «єпископа» 3 листопада 1996 р. «патріархом» УАПЦ Димитрієм (Яремою) та «ієрархами» цієї структури «архієпископом» Ігорем (Ісіченко) і «єпископом» Мефодієм (Кудряковим). Розглянемо ланцюг «хіротоній» у цих трьох осіб.

Димитрій (Ярема) був «висвячений» 5 вересня 1993 р. в «єпископа» чекалінцями (Петром (Петрусем), Михайлом (Дуткевичем), Феоктистом (Пересадою) і Ігорем (Ісіченко). Через два дні 7 вересня 1993 року він був обраний «патріархом» УАПЦ, а 14 жовтня 1993 року відбулася «інтронізація патріарха» УАПЦ.  Неможливо уявити собі, що маловідомий розкольницький «єпископ» з-за океану міг таємно «перевисвятити» новообраного «патріарха». Цей факт було б неможливо приховати в УАПЦ, і Димитрій (Ярема) ніколи б не погодився на таке.

Що стосується Ігоря (Ісіченко), який брав участь в «хіротоніях» Димитрія (Яреми) і Миколи (Макарія) Малетича, то саме «чекалінська хіротонія» завадила йому приєднатися до уніатської Української греко-католицької церкви (УГКЦ): за наявними відомостями, Папська курія  не схвалила його приєднання до греко-католиків через відсутність у нього Апостольського спадкоємства.

У 1992 р., знаходячись уже в розколі та позбавлений сану “митрополита Філарета” (Денисенко), прагнучи підпорядкувати собі структуру УАПЦ, зробив спробу таємно перевисвятити «чекалінську ієрархію». Але не всі «ієрархи» УАПЦ погодилися на це (достовірно відомо, що Василь (Боднарчук) відмовився), а частина з них (в тому числі, Димитрій (Ярема) та Ігор (Ісіченко)) ніколи не приєднувалися до «митрополита» Філарета (Денисенко).

У 1992 р. «митрополит» Філарет (Денисенко) «перевисвятив» майбутнього «патріарха» «Київського патріархату» Володимира (Романюка). Останній 17 серпня 1995 р. разом з «єпископом» Ізяславом (Каргою) (також філаретівського поставлення) «висвятили» у «єпископа» майбутнього главу УАПЦ Мефодія (Кудрякова), який брав участь в «хіротонії» Макарія (Малетича).

Таким чином, із трьох розкольницьких ієрархів, що «висвячували» Миколу (Макарія) Малетича, один мав «спадкоємство» від позбавленого сану Філарета (Денисенка), а двоє – не мали інших «хіротоній», крім «чекалінських».

 

Отже, «хіротонія» Миколи (Макарія) Малетича не мала Апостольського спадкоємства.

За аргументами автора публікації на «Фос Фанаріу» ховається еклезіологічний релятивізм на межі блюзнірства і банальна богословська неграмотність. На його думку, «перевисвячувати» розкольників з сумнівними хіротоніями – це «невігластво», яке відповідає «сучасній збитковій еклезіології». Мовляв, Апостола Павла ніхто не висвячував (!), значить і Апостольське спадкоємство не настільки значимо в даних питаннях:

  • «Церква є розпорядник благодаті, і коли вона говорить про те,  що хтось –єпископ, то це без натяків є продовження і наслідок істинного способу мислення отців». Виходить, для того, щоб стати єпископом, Апостольське спадкоємство не потрібно –досить лише судження Синоду Константинопольської Церкви!

 

  • На думку автора, прагнення до автокефальної незалежності виправдовує не тільки російських «катакомбників» (аналог грецьких старостильників), що не мали спадкоємства «хіротонії», але навіть «хіротонію» Василя Липківського (був «висвячений на єпископа» мирянами, дияконами та пресвітерами).

Однак, такий підхід не відповідає Переданню Христової  Церкви, Яка завжди приймала в спілкування в сущому сані тих, хто:

  • мав Апостольське спадкоємство;
  • відрікся від єресі або розколу та приніс Покаяння;
  • приймався своєю законною церковною владою, від якої відпав, а не через апеляцію до Патріарха  іншої  Помісної  Церкви.

Отже, ні колишній митрополит Київський Філарет (Денисенко), ні тим більше псевдомитрополит Микола (Макарій) Малетичне можуть претендувати не тільки на єпископський сан, але навіть на менші ступені священства (див.  29-е правило Халкідонського  Собору). Згідно церковних канонів, вони не сміють навіть сподіватися на перевисвячення та вже не можуть більше бути зведені до священного ступеня, оскільки були законно позбавлені сану. На відміну від вчення Римо-католицької церкви про незабутній “відбиток священства[1]“, Православна Церква стверджує, що належним церковним судом позбавлений влади священнослужитель позбавляється назавжди права священнодійства, позбавляється імені і честі священнослужителя, перестає належати до кліру, стає мирянином, яким був до висвячення (див. 21-е правило Трульського Собору, 3-е правило святого Василія Великого).

 

Протоієрей Ростислав Ярема

­­­­­­­­

 

 



[1]Згідно католицькому церковному праву, хто став священиком, той тим самим отримав особливий “відбиток”, який ніколи не може бути стертим і, отже, який би злочин він не зробив, якому би покаранню ні піддався, хоча б найбільшому, все ж на ньому залишиться назавжди особливий відбиток священства (signaculum, character), подібно “відбитку Хрещення”, і він ніколи більше не може стати мирянином або, висловлюючись словами 21-го Трульского правила, перейти «до стану мирян». Вчення про це сучасного римо-католицького права J. F. Schulte висловлює наступним чином: «Печать, получаемая священником чрез рукоположение, неизгладима; правильно рукоположенный может, конечно, быть лишен всех прав, сопряженных с духовным званием, и в этом отношении низведен в разряд мирян, однако он никогда не может быть лишен полученной чрез рукоположение способности к священнодействию, так что все специфически священнические обязанности он и после деградации и даже отпадения от церкви или христианской веры может довлеюще исполнять. Α потому вопрос о лаицизации духовенства относится к бесполезнейшим, стремление к омирщению церкви κ области невозможного» (System des Kirchenrechts. Giessen, 1856, S. 156).

Анонси статтей

Українські розколи, показані в інфографіці

Українські розколи, показані в інфографіці

У грудні 2018 року внаслідок об’єднання УПЦ-КП та УАПЦ виникла нова розкольницька структура під назвою «Православна Церква України» (ПЦУ). В ... подробнее...>>
On the question of the canonical ordination of Makariy Maletych

On the question of the canonical ordination of Makariy Maletych

The key issue in the discussion of the so-called “Orthodox Church of Ukraine” (hereinafter OCU) was and remains the question ... подробнее...>>
До питання про канонічність хіротонії Миколи (Макарія) Малетича

До питання про канонічність хіротонії Миколи (Макарія) Малетича

Ключовим питанням у дискусії про так звану «Православну церкву України» (далі ПЦУ) було і залишається питання Апостольської наступності «ієрархів» основних ... подробнее...>>
Interconfessional Conflicts in Ukraine during the 20th to 21st Centuries

Interconfessional Conflicts in Ukraine during the 20th to 21st Centuries

In accordance with a survey conducted from March 23rd to the 28th by the V. Razumkov center, the Church constitutes the most ... подробнее...>>
Міжконфесійні конфлікти в Україні в 20-21 століттях

Міжконфесійні конфлікти в Україні в 20-21 століттях

Згідно даних опитування Центру імені В. Разумкова, проведеного 23-28 березня 2018 року, Церква є найавторитетнішим громадським інститутом в Україні. Їй ... подробнее...>>
Loading...

Архів матеріалів:

« Квітень 2021 »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Яндекс.Метрика

RSS лента

© 2010-2021 Протоієрей Ростислав Ярема. Всі права збережені. При копіюванні інформації посилання на сайт Патріарх всієї Русі - обов'язково.
Перейти на мобільну версію